Більшість досліджень довели, що розвиток себорейного дерматиту відбувається під впливом умовно-патогенної мікрофлори на фоні порушення нормального біоценозу шкіри. А саме, причиною появи себорейного дерматиту є ліпофільний дріжджоподібних грибів – Pityrosporum ovale (Malassezia furfur), який за сприятливих умов починає активно розмножуватися.
Типовим симптомом себорейного дерматиту є наявність ділянок запалення, як правило, на симетричних ділянках тіла. Ці ділянки мають вигляд чітко обмежених рожево-червоних бляшок, покритих білими лусочками. Для себорейного дерматиту характерна наявність досить інтенсивного свербіння. У ряді випадків уражені зони можуть мокнути і покриватися жовтими корочками та тріщинками. Якщо дерматит локалізується на волосистій частині голови, то можна також відзначити випадіння волосся. Небезпека даного захворювання полягає в тому, що воно може протікати протягом досить тривалого часу з поступовим прогресуванням, що в кінцевому підсумку призводить до утворення великих ділянок ураження, до яких приєднується вторинна інфекція.
Себорейний дерматит сприяє розвитку гнійничкових захворювань, вульгарних вугрів, психічного і фізичного дискомфорту пацієнта.
Лікування цього захворювання має починатися з встановлення причини його виникнення, оскільки себорейний дерматит може розвиватися на тлі інших хвороб, без ефективного лікування яких, усунути себорею неможливо.
Себорейний дерматит є рецидивуючим шкірним захворюванням, тому терапія повинна бути комплексною, спрямована як на усунення клінічних проявів, так і на корекцію захворювань, які спричинили його виникнення.